Аналізуємо проросійські видання, націлені на західну аудиторію, які антиукраїнські наративи вони просувають, як вони працюють і як на них відповідати.
Будь-які робочі дискусії в ЄС та США щодо бюджетів, міграції чи історичної пам'яті подаються як неминучий крах західної підтримки та остаточний розрив відносин. Окремі заяви опозиційних політиків або складні етапи переговорів про вступ до ЄС роздмухуються до масштабів глобальної ізоляції України.
Пропагандистські ресурси роздмухують дипломатичну напруженість між Києвом та Варшавою, фокусуючись на питаннях історичної пам'яті. Вони подають будь-які вшанування українських історичних постатей як акт «прославляння нацизму», намагаючись спровокувати розрив військової та політичної підтримки з боку Польщі.
Пропагандистські ресурси просувають тезу, згідно з якою Росія змушена продовжувати бойові дії лише через «плани Заходу» щодо розширення конфлікту. Агресія Москви подається як вимушена реакція на стратегію США та союзників, які нібито прагнуть «війни на виснаження» та блокують мирні ініціативи.
Вибіркове використання даних про складність перехоплення балістичних цілей подається як доказ загальної неспроможності української протиповітряної оборони. Російські ресурси фокусуються на вразливості інфраструктури перед західними системами, щоб посіяти зневіру в ефективності військової допомоги та створити культ «непереможної» зброї РФ.