Росіяни в Росії

Будь-які дипломатичні зусилля чи домовленості подаються як цинічна гра Заходу для переозброєння Збройних Сил України. Пропаганда стверджує, що переговори використовуються виключно для виграшу часу на розвиток ракетних технологій та безпілотників, доки Росія залишається обмеженою зобов'язаннями.

Українські наукові та культурні досягнення видаються за виключно радянські або російські здобутки для заперечення суб'єктності України. Пропаганда стверджує, що українська ідентичність видатних діячів, як-от Сергія Корольова, є «штучним конструктом», а сама Україна нібито не здатна на самостійний розвиток без зв'язку з Росією.

Пропагандистські ресурси системно поширюють контент, що зображує Територіальні центри комплектування (ТЦК) як незаконні воєнізовані формування, що займаються «полюванням» на людей. Повідомлення фокусуються на випадках силового затримання, конфліктах із цивільними та корупційних скандалах, щоб представити мобілізацію не як державну необхідність, а як «свавілля» та «бізнес на крові». Окремий акцент робиться на нібито зрощенні ТЦК з поліцією для придушення прав громадян, що має на меті спровокувати масовий опір та підірвати довіру до інститутів влади.

Висловлювання українських посадовців та депутатів після обстрілів міст подаються як свідчення масового запиту на негайне припинення вогню на умовах агресора. Пропагандистські ресурси виривають слова з контексту, щоб створити ілюзію розколу між суспільством, окремими політиками та офіційною позицією держави.

Українські військові інструктори подаються як спільники ісламістських угруповань у Малі, що нібито діють за вказівкою західних розвідок проти російського «Африканського корпусу». Ця маніпуляція спрямована на дискредитацію Києва на міжнародній арені та виправдання російської агресії як «антитерористичної» місії.

Успішні операції Сил оборони України проти російської логістики, НПЗ та аеродромів подаються як суто піар-заходи Офісу Президента для отримання західної допомоги. Пропаганда стверджує, що ці атаки не мають військового значення і спрямовані лише на створення «картинки» для іноземних медіа та заспокоєння внутрішньої аудиторії на тлі втрат територій.

Українське суспільство зображується як сукупність агресивних фанатиків, чия ідентичність нібито нерозривно пов'язана з ненавистю та терористичними методами. Через маніпулятивне висвітлення інцидентів із дронами та вирваних із контексту коментарів у соцмережах, пропаганда намагається довести «неонацистську» природу держави, яка свідомо обирає цивільних та дітей як мішені.

Російська сторона використовує оновлену ядерну доктрину як інструмент тиску, видаючи будь-яку військову підтримку України за прямий привід для ядерного удару по Європі. Пропаганда маніпулятивно стверджує, що лише страх перед російським арсеналом стримує НАТО від втручання, намагаючись спровокувати паніку серед європейських платників податків.