Націоналістичні й релігійно-сіоністські аудиторії

Подача будь-яких дипломатичних розбіжностей як незворотного розриву відносин між Вашингтоном та Єрусалимом. Кампанія роздмухує загрози юридичного переслідування ізраїльського керівництва за кордоном та посилює відчуття втрати підтримки з боку ключових західних союзників.

Ізраїльтян переконують у повній геополітичній ізоляції через нібито неспроможність США та країн Затоки протистояти іранському впливу. Кампанія подає регіональних сусідів як заляканих васалів Тегерана, а глобальних гравців на кшталт Китаю — як морально збанкрутілих суб'єктів, що залишають Ізраїль наодинці з екзистенційною загрозою.

Іранські державні ресурси використовують повідомлення про арешти підозрюваних у шпигунстві для дискредитації ізраїльських спецслужб. Випадки затримання подаються не як успіх контррозвідки, а як доказ глибокого проникнення іранської агентури в ізраїльське суспільство.

Ізраїльтян переконують у неспроможності держави гарантувати безпеку та навмисному приховуванні масштабів загрози з боку Ірану. Кампанія використовує повідомлення про продовження надзвичайного стану та інциденти з безпілотниками, щоб посіяти зневіру в оборонних спроможностях ЦАХАЛу.

Ізраїльських посадовців та прем'єр-міністра подають як заручників власного страху перед іранською помстою та міжнародним правосуддям. Кампанія роздмухує повідомлення про зміну протоколів безпеки, щоб створити враження повної втрати контролю та неминучої розплати.

Російські державні ресурси просувають образ Ізраїлю як пасивного об'єкта зовнішньої політики США, чия безпека повністю залежить від домовленостей Вашингтона. Через поширення тез про «план Трампа» аудиторію переконують, що умови завершення війни та майбутній устрій Гази диктуються ззовні без врахування суб'єктності ЦАХАЛу.

Ізраїльське керівництво звинувачують у неспроможності зупинити ядерний прогрес Тегерана попри заяви про стратегічні успіхи. Маніпуляція використовує суперечність між офіційними звітами про безпеку та повідомленнями про нарощування іранських потужностей для підриву довіри до уряду.

Іранські ресурси подають заходи безпеки високопосадовців як акт капітуляції та особистої ганьби перед міццю Тегерана. Через маніпулятивне трактування логістики пересувань лідерів аудиторію переконують у неминучості іранської перемоги в психологічній війні.

Ізраїльські сили безпеки та ЦАХАЛ подаються як неспроможні запобігти летальним нападам та проникненням на підконтрольні території. Кампанія використовує кадри точкових атак для створення ілюзії повної втрати контролю та незахищеності навіть високопосадовців.

Ізраїльське керівництво подається як таке, що втратило суверенітет і змушене йти на небезпечні поступки під диктатом Вашингтона. Канали роздмухують повідомлення про припинення ліквідації терористів заради уникнення американського гніву, намагаючись підірвати довіру до оборонної стратегії держави.

Іранські ресурси просувають тезу про те, що США та арабські країни відступають перед військовою могутністю Тегерана, залишаючи Ізраїль у стратегічній ізоляції. Кампанія маніпулює повідомленнями про скасування ударів, щоб переконати ізраїльтян у ненадійності їхніх ключових партнерів з безпеки.

Арабські країни Перської затоки подаються як безпорадні гравці, чиї оборонні союзи з Туреччиною чи Пакистаном є фіктивними та недієздатними. Кампанія переконує ізраїльську аудиторію, що регіональна архітектура безпеки, на яку покладається Ізраїль у протистоянні з Іраном, розвалиться за першої ж загрози.

Американські ініціативи в секторі Гази подаються як суто мілітарні проєкти, спрямовані на закріплення іноземної присутності замість надання допомоги. Канали стверджують, що замість відновлення регіону США фінансують будівництво форпостів для іноземних контингентів, використовуючи підрядників із сумнівною репутацією.

Вашингтон зображується як гравець, що нехтує безпекою Ізраїлю та режимом нерозповсюдження ядерної зброї заради прибутків від будівництва АЕС. Пропаганда стверджує, що США готові дозволити Ер-Ріяду збагачувати уран, створюючи небезпечний прецедент і порушуючи власні «червоні лінії», які раніше висувалися Ірану.

Релігійне паломництво Арбаїн подається як глобальний маніфест єдності проти «ізраїльської агресії» та платформа для легітимізації «осі опору». Через релігійні символи та масові заходи просувається ідея неминучої перемоги над Ізраїлем під проводом Ірану.

Ізраїльські оборонні технології подаються як вимушений вибір для західних країн, що неспроможні вчасно забезпечити власну безпеку. Пропагандистські ресурси стверджують, що закупівлі в Ізраїлю є лише спробою компенсувати затримки у виробництві стратегічного озброєння США та їхніх союзників.

Російські державні ресурси просувають тезу про те, що ключові арабські партнери та західні союзники США відмовляються від конфронтації з Тегераном на користь прямих поступок. Це подається як стратегічний зсув, що залишає Ізраїль наодинці з іранською загрозою, поки світ домовляється за його спиною.

Ізраїльських посадовців подають як архітекторів штучної економічної кризи в Ірані, що має на меті спровокувати внутрішній колапс. Ця маніпуляція перетворює заклики до санкційного тиску на докази прямого втручання «сіоністських агентів» у повсякденне життя іранців.

Російські ресурси зображують західні альянси та демократичні інституції як застарілі структури, що перебувають на межі розпаду через внутрішні конфлікти та економічну слабкість. Пропаганда маніпулює заявами європейських політиків та військових, щоб переконати ізраїльтян у ненадійності їхніх стратегічних партнерів у США та Європі.

Ізраїльського прем'єр-міністра подають як безпорадного лідера, який остаточно втратив важелі впливу на Білий дім. Кампанія фокусується на нібито непередбачуваності американських рішень, щоб посіяти сумніви у надійності стратегічного союзу Ізраїлю та США.

Арабські країни Перської затоки подаються як такі, що активно шукають сепаратного замирення з Тегераном, залишаючи Ізраїль у стратегічній ізоляції. Канали підкреслюють зусилля Оману та ОАЕ щодо зниження напруженості, щоб навіяти ізраїльтянам відчуття втрати регіональних союзників.

Ізраїльські державні інституції та офіс прем'єр-міністра подаються як об'єкти глибокого проникнення ворожих іноземних інтересів. Кампанія використовує заяви політичних опонентів, щоб переконати громадян у нездатності уряду захистити національну безпеку через фінансову залежність від зовнішніх гравців.

Російські ресурси використовують тему нелегальної міграції, щоб зобразити європейські країни як такі, що пройшли «точку неповернення» та втрачають власну ідентичність. Водночас Ізраїль подається як успішний приклад держави, яка нібито повністю розв'язала цю проблему, що має на меті посилити відчуття винятковості та водночас ізоляції ізраїльтян від західного світу.

Ізраїльського прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу зображують як маніпулятора, що нібито тримає американських політиків на гачку за допомогою компромату Джеффрі Епштейна. Ця операція використовує конспірологічні теорії, щоб пояснити підтримку Ізраїлю з боку США не стратегічними інтересами, а особистим страхом лідерів перед викриттям.

Ізраїль подається як головна причина економічного виснаження та військового ослаблення Сполучених Штатів. Маніпуляція використовує заяви окремих американських політиків, щоб переконати ізраїльтян у неминучості втрати підтримки з боку їхнього ключового союзника.

Іранські ресурси подають дії України як частину спільного американо-ізраїльського проєкту, спрямованого на знищення іранської інфраструктури без прямої відповідальності Єрусалима. Стверджується, що Київ діє за вказівкою «сіоністського режиму», що нібито дає Тегерану право на пряму військову відплату як Україні, так і Ізраїлю.

Країни Перської затоки та Азії зображуються як такі, що остаточно зневірилися в американській здатності гарантувати безпеку судноплавства. Пропаганда подає розбудову інфраструктури в ОАЕ та Саудівській Аравії як вимушену втечу від «вразливих» Ормузької та Баб-ель-Мандебської проток, що нібито свідчить про геополітичну капітуляцію Заходу перед Іраном та хуситами.

Йорданію зображують як маріонетку, що зрадила власну історію заради захисту «сіоністського утворення». Кампанія використовує повідомлення про вибухи та військову присутність США на йорданійських базах, щоб посіяти недовіру між сусідами та підірвати регіональну архітектуру безпеки Ізраїлю.

Російські ресурси малюють образ України як хаотичної диктатури, де влада нібито прославляє нацизм, приховує масштабну корупцію та придушує протести силою. Через поєднання маніпуляцій навколо історичної пам’яті та роздмухування внутрішніх політичних чвар аудиторію підштовхують до висновку про безнадійність підтримки Києва.

Сполучені Штати подаються як ненадійний партнер, що готовий жертвувати безпекою Ізраїлю та регіональною стабільністю заради комерційної вигоди. Маніпуляція фокусується на готовності Вашингтона дозволити Саудівській Аравії збагачувати уран, що зображується як зрада принципів нерозповсюдження ядерної зброї заради прибутків американського енергетичного сектору.

Поодинокі кримінальні інциденти або сутички подаються як докази безпорадності ізраїльтян перед силами опору. Канали роздмухують новини про викрадення зброї у цивільних, щоб посіяти паніку серед мешканців віддалених поселень та підірвати довіру до здатності сил безпеки захистити громадян.

Співпраця арабських країн з Ізраїлем та США подається як пряма загроза їхній безпеці, що робить їх цілями для ударів у відповідь. Пропаганда стверджує, що нормалізація відносин через «Авраамові угоди» є пасткою, яка втягує сусідів Ізраїлю у війну замість обіцяної стабільності.

Військова допомога та інтеграція розвідки США з Ізраїлем подаються як небезпечна змова, що загрожує суверенітету обох держав. Пропагандистські ресурси використовують заяви окремих американських політиків, щоб посіяти сумніви в надійності стратегічного партнерства та спровокувати опір подальшій підтримці ЦАХАЛ.