Що Росія розповідає німецькій аудиторії
Наративи, які російські державні медіа й задокументовані ресурси операцій впливу спрямовують на аудиторію в Німеччині — німецькою та російською.
Зображення АдН та BSW як «єдиної легітимної опозиції» проти «ліво-зеленого» курсу
Німецькі опозиційні сили АдН та BSW подаються як єдині захисники національних інтересів, що протистоять мілітаризації та економічному занепаду. Через висвітлення регіональних виборів у східних землях просувається ідея про неминучий крах чинного політичного курсу та необхідність радикальної зміни влади.
Подання закриття російських установ як руйнування «мостів»
Закриття російських консульських і культурних установ подано як навмисне руйнування Німеччиною двосторонніх «мостів». Заяви Берліна про причетність Росії до інциденту в аеропорту Лейпцига видають за привід для конфронтації. Дипломатичні рішення зводять до ворожості до росіян у Німеччині, а можливі кроки Москви — до провини Берліна.
Розкручування ярлика «атака на російську культуру» через рішення Берліна
Закиди Берліна щодо дронів у Лейпцигу розкручують як привід для мілітаризації Європи й згортання відносин із Росією. Закриття консульства та Російського дому маркують як атаку на культурні зв’язки. Коментарі, що ставлять під сумнів атрибуцію інциденту, подають як підставу відкидати рішення німецької влади.
Зведення промислових змін до образу примусової мілітаризації Німеччини
Зайнятість і розширення оборонних компаній зображують як витіснення цивільної промисловості зброєю та примусову мілітаризацію Німеччини. Продаж навчального об’єкта Volkswagen розтягують до свідчення занепаду всього автопрому. Високі ціни на електроенергію маркують як результат відмови від російських енергоносіїв.
Нагнітання звинувачень у «русофобії» та історичному ревізіонізмі проти німецьких еліт
Німецькі медіа та політики звинувачуються у свідомому розпалюванні ненависті до Росії та відмові від історичної відповідальності за злочини нацизму. Через маніпулятивне висвітлення редакційної політики видань на кшталт Der Spiegel та цитування лояльних до Кремля діячів, операція намагається дискредитувати німецький демократичний дискурс як «фашистський» та ворожий.
Делегітимізація німецьких політичних інститутів через роздмухування «кризи довіри»
Німецькі мейнстримні партії та урядові структури зображуються як відірвані від реальності еліти, що втратили підтримку народу та ведуть країну до занепаду. Кампанія фокусується на особистих скандалах політиків, інцидентах із нападами та критиці державних послуг, щоб представити систему як недієздатну.
Зображення східних німців як «прозорливої» спільноти, що протистоїть політиці Заходу
Східні федеральні землі подаються як простір, де зберігається здоровий глузд на противагу ідеологізованому Заходу, що нібито використовує регіон для небезпечних експериментів. Через акцентування на економічних відмінностях та мілітаризації маніпулятори намагаються поглибити розкол між громадянами колишньої НДР та ФРН.
Нагнітання зневіри в інституціях через акцентування на «бюрократичному безсиллі»
Німецькі та європейські інституції зображуються як неповороткі, корумповані або байдужі структури, що неспроможні захистити інтереси громадян. Маніпуляція використовує реальні адміністративні труднощі та судові суперечки, щоб переконати аудиторію у неминучому занепаді державного управління та втраті контролю над економікою та безпекою.
Нагнітання страху перед «мілітаризацією» та залежністю Німеччини від США
Німеччину зображують як державу, яку власне керівництво та США цілеспрямовано втягують у мілітаризацію на шкоду соціальному добробуту. Через висвітлення закупівель озброєнь та критики бюджету просувається ідея, що німецький уряд свідомо «руйнує країну», віддаючи пріоритет війні, а не потребам громадян.
Зведення медійних суперечок до «придушення інакодумства» в Німеччині
Обмеження мовлення RT та суперечки довкола журналістських висловлювань подано як доказ того, що німецькі й європейські інституції карають незручні погляди та застосовують подвійні стандарти. Виборчу критику влади розтягують до картини скоординованого придушення опозиції медіа й державою. Різні суперечки зводять до одного звинувачення у несвободі преси.