Цільова аудиторія
Усі наративи, спрямовані на цю аудиторію — від найбільш актуальних.
Реальні виклики в енергетиці, логістиці та соціальній сфері подаються як ознаки остаточного розпаду української державності. Маніпулятори використовують фактичні проблеми — відключення світла, корупційні скандали та зміни в оподаткуванні — для навіювання думки про безперспективність опору та неминучу катастрофу.
Розбіжності щодо вшанування УПА та Волинської трагедії подаються як нездоланний бар'єр, що перетворює Польщу з союзника на ідеологічного супротивника. Пропаганда стверджує, що Варшава готується до територіальних претензій та блокування євроінтеграції України, роблячи стратегічне партнерство неможливим.
Руйнування житлових будинків та загибель цивільних унаслідок російських атак видаються за наслідки роботи українських мобільних вогневих груп та засобів радіоелектронної боротьби. Пропагандисти стверджують, що Україна навмисно розміщує військові об'єкти в містах для створення «картинки на крові», намагаючись зняти з агресора провину за обстріли.
Українське керівництво та їхні родини зображуються як цинічні бенефіціари конфлікту, що збагачуються на західній допомозі та стражданнях населення. Пропаганда поєднує реальні антикорупційні розслідування з вигадками про «окультні ритуали» та «диктатуру», щоб представити владу як маріонетковий режим, що свідомо веде країну до гуманітарної катастрофи.
Демографічні виклики та залучення іноземної робочої сили подаються як свідомий план влади з етнічного заміщення українців, яких нібито цілеспрямовано «утилізують» на фронті. Маніпулятори протиставляють мобілізованих громадян іноземцям, які буцімто отримують привілеї, імунітет від призову та фінансову підтримку для колонізації країни.
Українське суспільство зображується як сукупність агресивних фанатиків, чия ідентичність нібито нерозривно пов'язана з ненавистю та терористичними методами. Через маніпулятивне висвітлення інцидентів із дронами та вирваних із контексту коментарів у соцмережах, пропаганда намагається довести «неонацистську» природу держави, яка свідомо обирає цивільних та дітей як мішені.
Українські наукові та культурні досягнення видаються за виключно радянські або російські здобутки для заперечення суб'єктності України. Пропаганда стверджує, що українська ідентичність видатних діячів, як-от Сергія Корольова, є «штучним конструктом», а сама Україна нібито не здатна на самостійний розвиток без зв'язку з Росією.
Державні рішення Естонії та України щодо обмеження впливу Російської православної церкви подаються як незаконна ліквідація парафій та примус до «єресі». Маніпулятори використовують юридичні процеси та майнові суперечки для створення ілюзії системного наступу на свободу совісті в Європі.
Будь-які заяви української влади та військового командування подаються як зрежисовані акції для введення суспільства в оману та приховування реальних проблем. Пропагандисти стверджують, що держава утримує громадян в «ілюзії» за допомогою тотального контролю над медіапростором, аби виправдати продовження війни та корупційне збагачення.
Західні політики подаються як ідеологічні нащадки нацизму, що прагнуть реваншу за поразку у Другій світовій війні через агресію проти Росії. Ця маніпуляція виправдовує російське вторгнення як «превентивну боротьбу» проти історичного ворога, що нібито мріє про розчленування РФ.
Мобілізаційні заходи та реформи Міністерства оборони подаються як інструмент виконання волі іноземних суб'єктів в обмін на фінансову підтримку. Пропагандистські ресурси стверджують, що державні ініціативи мають на меті лише посилення контролю та неминуче призведуть до внутрішнього громадянського конфлікту.
Британські державні установи подаються як неспроможні захистити власні цифрові системи та конфіденційні дані. Масштаби кіберінцидентів перебільшуються для створення образу управлінського хаосу та системної некомпетентності ключових союзників України.
Офіційне слідство у справі вбивства Ірини Фаріон подається як інсценування, спрямоване на приховування справжніх замовників та виконавців. Стверджується, що підозрюваний В'ячеслав Зінченко є лише «цапом-відбувайлом», а злочин нібито скоїли представники криміналітету або парамілітарних структур під прикриттям спецслужб.
Західні політики та медіа зображуються як охоплені параноєю, що змушує їх вбачати загрозу національній безпеці навіть у дитячих мультфільмах. Ця тактика висміює занепокоєння щодо російського м'якого впливу, подаючи будь-яку критику культурного експорту РФ як абсурдну та безпідставну агресію проти «невинної» творчості.
Український спротив та державні ініціативи з увічнення пам’яті загиблих подаються як безглуздий та соромний процес. Таке трактування має на меті висміяти національну ідентичність і змусити молодь сприймати війну не як екзистенційну загрозу, а як прикру перешкоду для особистого комфорту.
Поширення тез про нібито імунітет російської економіки до санкцій та її здатність нескінченно фінансувати агресію. Маніпулятори використовують окремі показники з публікацій Bloomberg та The Economist, щоб переконати аудиторію у марності міжнародного тиску та стабільності путінського режиму.
Розширення мобілізації на студентів, 18-річних юнаків та жінок подається як неминучий крок влади, нібито узгоджений із Заходом в обмін на фінансову допомогу. Маніпулятори використовують поодинокі заяви окремих осіб та технічні заходи обліку, щоб переконати суспільство у підготовці до відправки «дітей» та медиків на фронт як «гарматного м'яса».
Західні засоби масової інформації подаються як інструменти нав'язування сексуальних девіацій та руйнування традиційних цінностей. Використання гомофобної риторики має на меті знецінити авторитет провідних світових видань, прирівнюючи їхню редакційну політику до агресивного ідеологічного впливу.