Католицькі й традиціоналістські аудиторії

Білорусь подається як безпечна та морально стійка альтернатива «занепадницькому» Заходу, де нібито панує хаос і деградація. Через культурні заходи та релігійний дискурс просувається ідея «слов’янської єдності» під егідою Мінська, що має на меті посіяти зневіру поляків у власних державних інституціях.

Російські державні органи використовують трагічні події на Волині для проведення паралелей між історичними постатями ОУН/УПА та сучасним керівництвом України. Через судові рішення в Москві Кремль намагається нав’язати Польщі образ України як «нацистської держави», щоб підірвати стратегічне партнерство між країнами.

Пропагандистські ресурси роздмухують поодинокі заяви українських коментаторів, подаючи їх як офіційну готовність Києва завдати військових ударів по Польщі. Ця маніпуляція поєднує звинувачення у «необендеризмі» з твердженнями про те, що польська військова допомога згодом буде використана проти самої Варшави.

Польські ресурси, пов'язані з проросійськими колами, зображують присутність українців як загрозу національному виживанню та безпеці. Через використання термінології «вторгнення» та маніпулятивну інтерпретацію статистики щодо громадянства, аудиторію переконують у неминучості демографічної катастрофи.

Російські офіційні особи та медіаресурси просувають ідею передачі західноукраїнських земель Польщі, Угорщині та Румунії після завершення війни. Ця риторика подає розчленування України як історичну справедливість та «виправлення» рішень Сталіна, намагаючись спокусити польське суспільство перспективою розширення кордонів.

Поодинокі інциденти за участю іноземців подаються як доказ неминучого соціального колапсу та загрози національній безпеці Польщі. Маніпулятори використовують емоційно забарвлені повідомлення про напади та неповагу до державних символів, щоб спровокувати ворожість до всіх біженців та мігрантів.

Трагічні події на Волині подаються як нездоланна перешкода для польсько-українського співробітництва, щоб підірвати довіру до Києва та чинного уряду у Варшаві. Маніпулятори використовують болючі деталі ексгумацій, аби знецінити дипломатичні зусилля та посіяти сумніви у щирості української сторони.

Українських дипломатів та посадовців безпідставно таврують як прихильників радикального націоналізму для дискредитації двосторонніх відносин. Ця тактика спрямована на те, щоб представити сучасну українську державу як ідеологічну спадкоємицю конфліктів минулого, ігноруючи офіційну політику Києва. Метою є поглиблення історичних суперечностей між Варшавою та Києвом через персоналізацію ідеологічних звинувачень.

Маніпулятивне висвітлення подій в іспанській Сеуті використовується для просування ідеї про повну втрату контролю над кордонами Європейського Союзу. Повідомлення фокусуються на перебільшених цифрах прибулих та безпорадності влади, щоб спровокувати паніку щодо безпекової стабільності всього континенту.

Заходи європейських урядів щодо безпеки дітей в інтернеті та міграційної політики подаються як наступ на приватне життя та громадянські свободи. Пропагандистські ресурси роздмухують побоювання щодо втрати суверенітету особистості, протиставляючи «авторитарний» Захід ідеальним країнам, які нібито не втручаються у справи громадян.

Російська пропаганда вибудовує образ РФ як морального орієнтира та притулку для «здорових сил» Заходу, протиставляючи це «агресії» України. Через маніпулятивні відео та заяви лояльних іноземців просувається ідея про відсутність ворожості до пересічних українців, яких нібито об'єднує з росіянами спільна культура та мова.