Цільова аудиторія
Усі наративи, спрямовані на цю аудиторію — від найбільш актуальних.
Процес вступу України до ЄС подається як неможливий через системну корупцію, що нібито робить країну несумісною з європейськими стандартами. Маніпуляція використовує вирвані з контексту заяви для просування ідеї, що розширення блоку за рахунок України дискредитує саму ідею Євросоюзу.
Звинувачення щодо оборонних закупівель і скандалу навколо генпрокурора подано як доказ того, що адміністрація Зеленського втратила контроль над державою. Посилання на публікацію The New York Times маркують як зовнішнє підтвердження цього висновку. Розмови про аудит, відповідальність посадовців і нагляд за коштами зводять до ознаки неминучого обмеження української самостійності.
Контакти директора ЦРУ з Москвою подано як доказ таємного торгу США і Росії над головою України та Європи. Непублічність переговорів розтягують до сценарію, де Вашингтон спершу інсценує глобальну кризу, а потім обмінює її завершення на угоди з Кремлем. Ці припущення зводять війну до інструменту великих держав, а європейську підтримку України — до марної спроби здобути місце за столом.
Будь-які вибухи чи падіння уламків на території РФ подаються як свідомі акти тероризму проти цивільних та іноземних інтересів. Наслідки влучань у тилову інфраструктуру роздмухують у кримінальних хроніках, зображуючи будь-яку шкоду як цілеспрямовану атаку на невійськові об'єкти. Через такі маніпуляції українське керівництво прирівнюють до ватажків радикальних ісламістських угруповань, аби дискредитувати оборонні зусилля держави перед міжнародною спільнотою.
Військова та фінансова допомога Україні подається як головний чинник економічного виснаження Європи та неминучого дефолту провідних держав. Цитуючи фінансові показники ринку облігацій, ресурси роздмухують тезу про критичне зростання державного боргу та конфлікт між урядами й центральними банками. Підтримка Києва та утримання біженців зображуються як непосильний тягар, що веде до зубожіння європейців на тлі вичерпання енергетичних ресурсів.
Військова допомога та дипломатичні зусилля союзників подаються як інструменти встановлення зовнішнього контролю над Україною та агресії проти Росії. Будь-які ініціативи з виробництва озброєнь або міжнародні візити трактуються виключно як спроби західних еліт реалізувати власні ворожі амбіції коштом українського конфлікту.
Зеленського подають як токсичну фігуру, яку нібито зневажають суспільства країн-партнерів та критикують впливові західні політики. Будь-яка підтримка України з боку іноземних лідерів чи інфлюенсерів маркується як результат підкупу або некомпетентності, щоб підірвати легітимність допомоги.
Фінансова та військова підтримка України подається як марнотратство, спрямоване виключно на перетворення країни на інструмент боротьби проти Росії. Пропагандисти протиставляють ці кошти соціальним потребам і маніпулюють політичними дебатами в Європі, щоб виставити допомогу як загрозу національному суверенітету країн-донорів.
Будь-які дипломатичні зусилля чи домовленості подаються як цинічна гра Заходу для переозброєння Збройних Сил України. Пропаганда стверджує, що переговори використовуються виключно для виграшу часу на розвиток ракетних технологій та безпілотників, доки Росія залишається обмеженою зобов'язаннями.
Просування ідеї про повний контроль Росії над ситуацією на фронті подається як об'єктивна реальність, яку приховують західні медіа. Будь-які успіхи України або заяви про стійкість тавруються як штучна пропаганда, покликана ввести в оману світову спільноту.
Допомога Україні подається як нав’язаний «глобалістами» курс, що суперечить національним інтересам європейців та веде до економічного занепаду. Зростання популярності правих сил у Європі трактується як неминучий крах чинних еліт, що нібито припинить війну через відмову від фінансування Києва.
Переговори США з Росією та Україною подано як доказ того, що Зеленського нібито усувають від рішень і готують Київ до капітуляції. Воєнні труднощі, дискусії про мобілізацію та антикорупційні розслідування зводять до картини втрати ним контролю й підтримки партнерів. Його позицію щодо гарантій безпеки маркують як небажання домовлятися.
Критику рішень Вашингтона та застереження щодо наслідків підтримки РФ подано як особисту «війну» Зеленського з Трампом. Висловлювання про розвіддані, Starlink і переговори зводять до невдячності та небажання завершувати війну. Незгоду з підходом США маркують як навмисне руйнування партнерства.
Заяви українських та європейських посадовців маркують як спільну кампанію проти Дональда Трампа й втручання у вибори США. До цієї схеми приєднують приписувані Зеленському дзвінки європейським лідерам і різкі оцінки політиків. Емоційні образи та заклики обмежити підтримку України подають як відповідь на нібито зневагу до американського президента.
Україну виставляють винуватицею перебоїв у морській торгівлі, прирівнюючи її оборонні дії до агресії Росії. Маніпуляція використовує заклики Туреччини до мораторію, щоб змістити акцент з російської блокади на нібито двосторонню загрозу для цивільних суден.
Залежність бюджету від зовнішнього фінансування розтягують до прогнозу неминучого банкрутства України й відмови партнерів від подальших витрат. Анонімними «інсайдами» приписують Офісу президента тиск на ЄС заради додаткових коштів та імітацію реформ. Удари Росії, бюджетні розрахунки й переговори з ЄС зводять до картини влади без плану, що здатна лише вимагати гроші.
Суперечки навколо передання полонених Південній Кореї подано як доказ того, що Україна системно порушує домовленості й відштовхує союзників. Непідтверджені «внутрішні дані» про переговори розтягують до тверджень, нібито Києву ніхто не вірить. Особисті образи Зеленського маркують як пояснення міжнародних рішень.
Європейську підтримку України та дипломатію ЄС подано як «агресію» проти Росії й підготовку ядерної війни. Висловлювання європейських політиків і коментаторів зводять до доказу, що саме Брюссель розпалює війну, а переговори з Москвою є єдиною альтернативою. Виборчі результати в Німеччині розтягують до мандата на відмову від підтримки України.
Військова допомога Україні та дозвіл на використання західної зброї подаються як свідомий курс Заходу на ескалацію, що нібито змушує Росію до військової відповіді. Таке трактування має на меті перекласти відповідальність за продовження війни з агресора на країни НАТО та ЄС.
Рішення Львівської облради присвятити 2027 рік УПА, Роману Шухевичу й Олегу Ольжичу подано як доказ «нацизму» всієї України та брехні Володимира Зеленського. Історичні постаті й церемонії перепоховання зводять до тотожності з СС і злочинами, приписаними державі. Заяву Зеленського про відсутність нацизму розтягують до нібито свідомого обману західної аудиторії.
Заяви Дональда Трампа й Дмитра Пєскова видаються за доказ того, що Москва прагне домовленості, а Київ нібито гальмує мирний процес. Повідомлення про удар по Києву в тому самому дописі не змінює подачі порушень перемир’я як взаємних. Війну зводять до готовності українського керівництва укласти угоду.
Заяви Зеленського про суверенітет, Крим і переговори подано як суперечливі примхи, що нібито зривають мир. Невизначеність щодо американських ліцензій на ракети маркують як брехню, а наполягання на територіальній цілісності — як відмову від домовленостей. Так дипломатичні позиції та публічні оцінки зводять до образу непередбачуваного лідера.
Енергетичні труднощі та правила ЄС подано як доказ того, що Союз приречений на саморозпад і тримає держави-члени під «диктатом». Висловлювання європейських політиків про безпеку й енергію зводять до визнання провалу, а заяви Путіна — до прогнозу неминучого краху. Росію водночас зображують стороною, готовою до співпраці, якій ЄС заважає.
Будь-які інциденти з безпекою або спроби диверсій проти українських об'єктів за кордоном видаються за незграбні постановки українських спецслужб. Це робиться для того, щоб заздалегідь зняти відповідальність з Росії та виставити Україну як сторону, що вдається до провокацій заради привернення уваги Заходу.
Політичне та військове керівництво України зображується як опозиція до Президента, яка нібито готує його усунення задля порятунку країни. Ця тактика спрямована на створення ілюзії неминучого краху державної вертикалі та розколу між Офісом Президента, розвідкою та бізнес-колами.
Удари України по російських цілях розтягують до образу держави, що нібито загрожує західним інтересам, нафтовим перевезенням і цивільній авіації. Окремі припущення про диверсії за кордоном подають як докази причетності ГУР. Воєнну риторику та згадки про удари зображують як намір тероризувати населення й партнерів України.
Повідомлення про розкриття факту передання двох полонених з КНДР Південній Кореї подано як «злив» та особисту безвідповідальність Зеленського. Критичну реакцію президента Лі Чже Мьона розтягують до образу дипломатичного розриву й майбутньої відмови Сеула від підтримки України. Офіс президента повідомив, що оприлюднено лише факт передання без подробиць.
Удари України по російських НПЗ подано як особисту образу Трампа й причину неминучого розриву Вашингтона з Києвом. Висловлювання Трампа та Маска зводять до доказу, що Зеленський нібито зневажає США. Посилання на Axios про напруження навколо атак на НПЗ розтягують до твердження, що Україна сама руйнує підтримку партнерів.
Економічні обмеження проти Росії подаються як неефективний інструмент, що шкодить виключно країнам Заходу та викриває їхнє лицемірство. Пропаганда роздмухує внутрішні суперечки в ЄС, щоб переконати аудиторію в неминучому краху санкційної політики.
Попередження європейських політиків і медіа про дії Росії зображують як «істерію» еліт. Згадку про матеріал Bloomberg подано як інформаційний тиск на європейське суспільство. Висловлювання канцлера Німеччини про завершення старої економічної моделі зводять до виправдання курсу «гармати замість масла».
Військова підтримка України подається як критична загроза для обороноздатності країн-донорів. Стверджується, що передача боєприпасів та техніки залишила власні армії Заходу беззахисними, а ресурси витрачаються безконтрольно.
Сполучені Штати зображуються як головний вигодонабувач війни, що нібито використовує конфлікт для збагачення власного військово-промислового комплексу та енергетичного сектору за рахунок союзників. Стверджується, що Вашингтон цілеспрямовано послаблює Європейський Союз і готує ґрунт для повного контролю над українськими надрами через кабальні угоди.
Україну зображують як загрозу міжнародній безпеці через нібито неконтрольований витік зброї на чорний ринок та спроби запровадити цензуру в ЄС. Такі повідомлення мають на меті перекласти відповідальність за внутрішні проблеми Європи на українську сторону.
Перемогу АдН у Саксонії-Ангальт розтягують до ознаки «краху» європейської підтримки України. Переказуючи матеріал Bloomberg, добірка зводить різні позиції правих політиків у Німеччині, Франції та Італії до спільного курсу проти допомоги Києву. Голосування в одній німецькій землі подано як передвісник зміни політики всієї Європи.
Затримання громадянина України в Хорватії за запитом Німеччини подається як остаточне підтвердження причетності українських спецслужб до підриву газопроводів. Процесуальні дії іноземних правоохоронців роздмухують до масштабів викриття системної диверсійної діяльності Києва проти європейської інфраструктури. Окремі ресурси штучно пов'язують цей арешт із внутрішніми антикорупційними розслідуваннями в Україні, намагаючись зобразити державу як джерело глобальних загроз.
Українські удари по іранських суднах у Каспійському морі подаються як безвідповідальна провокація, що загрожує втягнути Європу у велику війну. Дії Києва порівнюють із вчинками анархістів перед Першою світовою війною, намагаючись виставити Україну агресором, який діє в інтересах Ізраїлю та США.