Кампанія всередині країни базується на тотальному очорненні процесу мобілізації, де територіальні центри комплектування зображуються як «кримінальні угруповання». Пропаганда активно використовує страх, щоб спровокувати масовий опір та підірвати довіру до державних інституцій. Паралельно з цим, агресор намагається перекласти відповідальність за руйнування міст на українську ППО, цинічно маніпулюючи наслідками власних обстрілів.
Особлива увага приділяється дискредитації керівництва держави, де реальні антикорупційні розслідування змішуються з абсурдними вигадками про «окультизм». Водночас спостерігається певне зниження інтенсивності наративів про нібито затягування війни заради прибутку, хоча ця теза залишається в арсеналі маніпуляторів для підживлення втоми від конфлікту.
Новим небезпечним вектором стало експлуатування історичних травм у відносинах із Польщею. Пропаганда малює образ Варшави як опонента, що готує територіальні претензії, намагаючись переконати українців у неможливості європейської інтеграції через нездоланні розбіжності з сусідами.